Читать книгу Кат онлайн

17 страница из 129

– Це честь для мене, мем, – промовила висока чорношкіра жінка, простягнувши Бакстер руку. Вона була вдягнена в костюм, схожий на чоловічий, волосся зібрала в такий тугий хвіст, що її голова здавалася поголеною, а на її обличчі майже не було косметики. Хоча на вигляд їй було трохи за тридцять, Бакстер запідозрила, що вона молодша.

Бакстер потиснула Кертіс руку, не встаючи з місця, тим часом як Ваніта відрекомендувала її іншому своєму гостеві, якого, схоже, більше цікавила понівечена картотечна шафка, ніж знайомства.

– А це спецагент…

– Цікаво, які з них можуть бути специ, – обурено втрутилася Бакстер, – якщо навіть до мого жалюгідного, нікчемного кабінету вони пруть удвох?

Ваніта зігнорувала її:

– Як я вже казала, це спецагент ЦРУ Демієн Руш.

– Руз? – перепитала Бакстер.

– Рауч? – припустила Ваніта, яка тепер засумнівалась у власній вимові.

– Гадаю, що Руш – як «кроком руш», – підказала Кертіс і повернулася до Руша, чекаючи на пораду.

Поки Бакстер залишалася спантеличеною, замислений чоловік ґречно всміхнувся, швидко тицьнув кулаком їй у кулак і сів, не сказавши ні слова. Вона припускала, що йому вже сильно під сорок. Він був чисто поголений, нездорово блідий і мав шпакувате волосся, що на маківці утворювало трохи перерослу чуприну. Чоловік поглянув на зміїсту вежу з документів між ними, а тоді вниз, на кошик, який очікувально стояв унизу, і всміхнувся. На ньому була біла сорочка, два верхні ґудзики якої були розстебнуті, а також темно-синій костюм, що здавався банальним, але гарно сидів на власникові.