Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

12 страница из 89

«Мама мене зрозуміє!» – подумала Віталія, все ще сподіваючись на щиру розмову.

– Ми не розлучилися з Родею, – сказала вона, – він пішов добровольцем в АТО.

– А міг би навчатися за кордоном, отримати гарну освіту ще й бізнес батьків, – зітхнула жінка й кивком подякувала офіціанту за каву. – Нехай повоює, посидить в окопах, послухає свист куль, то, може, й розуму додасться. Хоча… Такі люди невиправні. І слід зазначити, що ти, Віто, споганила його майбутнє. Так-так! І не зиркай на мене спідлоба! Якби ти не розставила ноги перед неповнолітнім хлопчиком…

– Мамо!

– Що «мамо»? Потрібно тоді було слухати матір і вийти заміж за поважного чоловіка, якщо вже так засвербіло між ногами!

– Я не кохала його!

– Покохала б із часом. А що тепер? Осоромилась сама, мене осоромила, перекреслила світле майбутнє Родіону.

– Я… я справді накоїла багато помилок, але вже нічого не змінити, – почала Віталія, але мати її перервала.

– Сподіваюсь, що твій коханець не зробив тобі дитину перед тим, як втекти від тебе в АТО? – запитала вона.