Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

9 страница из 89

Віталія попрощалася з юнаком і подумала, що Родіон наразі розсудливіший, ніж вона, хоча й молодший за неї на п’ять років.

«Родя змінився, – подумала вона, – і вже не схожий на закоханого хлопчиська-підлітка».

Віталія заварила каву, не поспішаючи пила напій, смакуючи кожним ковтком і збираючись із думками. Коли на дні чашки лишилася гуща, жінка глибоко вдихнула і, відкривши записничок, набрала номер матері. У глибині душі вона сподівалася, що мати зараз уже на роботі і не візьме слухавки, але помилилася.

– Алло! – почула вона у слухавці і завмерла, мов умить скам’яніла всім тілом. – Слухаю!

– Мамо, це я, – стиха промовила Віталія.

– Віта?! – почула здивоване, і у слухавці затихло.

– Так, це я. Мамо, нам потрібно зустрітися і поговорити! – на одному подиху вимовила Віталія.

– То приходь додому, поговоримо, – запропонувала мати.

– Я чекатиму тебе у кафе «Морський бриз», – Віталія вирішила сама призначити місце зустрічі. Не давши матері заперечити, запитала: – О котрій ти звільняєшся?

– О третій по полудню, – прозвучало сухо, й у слухавці часто запікало.