Читать книгу Радислава. Історія одного кохання онлайн

6 страница из 77

Нарешті зупинилася вона перед батьківським столом і почула голос батька:

– А ось і наша Радиславочка!

Й незнайомий чоловічий голос відгукнувся на його слова:

– Я просто вражений красою Радислави світ Пилипівни.

Радислава завмерлася на місці, не насмілюючись навіть очей підвести на свого майже нареченого, хоча й відчувала та розуміла, що той зараз дивиться на неї. Але знала, що має таки звести погляд… й звела його повільно. Поглянула нарешті на боярина Мстислава Борисовича. А він уже стояв перед нею… так близько, що навіть і дух захоплювало. Не з вікна тепер дивилася на нього й розуміла те, що правду промовляли брати й справді красенем був В’яженич неймовірним. Золотаво-рудаві кучері, зовсім як у дівчини, опускалися лискучим вкривалом на його широкі та могутні плечі й гарно обмальовували округле його лице з високими вилицями, сірими очима, що гарно відтінялися густими темними віями та бровами й дивилися на неї зараз так… так незвично та хвилююче, що навіть і земля втікалася з-під ніг. Мов зачарована, дивилася на нього, ледь розуміючи те, що говорить він їй щось, захоплюючись красою її, та слова його луналися мов здалеку, а сама вона все не могла надивитися на лице його, що сяялося перед очима її сонцем ясним. З усіх бояр, що свататися приїздили в Пересопницю, Мстислав Борисович видався їй найкращим у світі, й на вроду виключну лиця його вготовою вона була дивитися чи не все життя своє, милуючись ним безкінечно. Й затремтіла занепокоєно тоненька дівоча ручка, коли Мстислав Борисович простягнув їй свою руку, аби допомогти піднятися на сіни. Так розхвилювалася, що ледь і відчула доторкання його рук, і швидко поглянула на батечка, котрий уважно й дуже уважно за нею спостерігав.