Читать книгу Просто гра онлайн

3 страница из 86

– Матусю, рідненька, прошу тебе, допоможи! – прошепотіла вона й упала перед матір’ю на коліна. – Я все розповім, але дай мені слово, що нікому нічого не розкажеш! Я не хочу до в’язниці!

Алла Володимирівна допомогла, не лишила доньку в біді. Тієї ночі вони заприсяглися перед Богом, що таємницю заберуть із собою в могилу, а сьогодні вона сама сказала, що правда рано чи пізно повинна була сплисти назовні.

– Я маю розповісти правду?! – Наталія округлила від здивування очі.

У неї були надзвичайно гарні блакитні очі, великі й виразні настільки, що від них неможливо було відвести погляду. У дитинстві у них жив пустотливий вогник: дівча було веселе й кумедне. Батьки називали її Наше Совенятко за ті круглі очі, які вміли говорити. Але трапилася фатальна ніч, після якої в прекрасних очах Наталії оселився сум, який жив у них завжди, навіть тоді, коли дівчина усміхалася.

– Так, доню, виходу немає – потрібно розкрити таємницю, – повторила їй мати.

Наталія плакала. Мовчки. Синяву в очах заступали сльози, які стікали тоненькими цівками по щоках.