Читать книгу Просто гра онлайн

6 страница из 86

– Як там твій Ілько? – нарешті запитала Ірина.

Від почутого Наталія аж засвітилася радістю. Вона сіла навпроти подруги, подала їй шоколадний батончик.

– Пригощайся! – сказала вона.

– А ти? Поділимо навпіл?

– Та ти що?! У мене ще є. Їж на здоров’я! – сказала Наталія. – Питаєш, як мій Ілько? У нас все добре! Іро, я така щаслива! Справді!

– Та бачу, – зітхнула подруга, – світишся, як сонце в безхмарний день.

– А ти ніби й не рада за мене, – зауважила Наталія.

– Та рада. Чого ж не радіти? – невпевнено промовила Іра.

– Чому тобі не подобається Ілько? Тільки чесно!

– Не знаю, – стенула плечима дівчина.

– А як подивлюся на нього, то аж млосно в грудях стає! Він такий красень! – захоплено та збуджено заговорила Наталія. – Волосся темне, аж чорне! А очі! Як дві вуглинки! Один погляд ладен спопелити все всередині! Ніс із горбинкою, але як він личить до його випнутих вилиць! Губи… То взагалі окрема тема. Ось би мені такий насичений колір! Вони соковиті, як перестигла вишня, м’які і в той же час владні. Знаєш, Іринко, він так цілується! Я ладна розчинитися в його цілунках, як цукор в окропі!