Читать книгу Просто гра онлайн

7 страница из 86

– О-о-о! Кому ж, як не мені знати, як ти в ньому розчиняєшся! – засміялася Ірина. – Ні, я не підслуховувала, але й вуха не затикала, коли ви на моєму ліжку таке витворяли!

– Та чи я винна?! – посміхнулася Наталія. – То все він, мій Ілько!

– Але ж пищиш ти!

– І не кажи! – Наталія зашарілася. – І пищу, і стогну, і ледь не умліваю! Він такий класний, Іро!

– Тітка Алла ще не в курсі?

– Ні, – зітхнула Наталія. – Я мамі про Ілька нічого ще не казала.

– Вона не здогадується?

– Про що? Про нас? Ні, гадаю, що ні. Ми вже пів року зустрічаємося, а я все не наважуся розповісти про нього батькам.

– Чому? Здається, що в тебе з мамою теплі, довірливі стосунки, – сказала Ірина. – Думаєш, вона буде проти ваших зустрічей?

– Мої батьки… Вони мене дуже люблять, але завжди наполягають на тому, щоб я робила так, як вони вважають за потрібне. Розумієш, Іро, батьки й справді багато чого досягли в житті своїм розумом, працею, наполегливістю, зв’язками, врешті-решт, а мене все ще вважають недосвідченим дівчиськом. Вони вирішили, що я маю продовжити їхню справу. Я пішла в медичний, закінчила вже два курси – так, як вони хотіли. Кілька років тому вони почали натякати на те, що син Михайлівського Володя дуже гарний юнак, стажується за кордоном, а після його повернення батьки мають передати сину частину свого бізнесу. Я зрозуміла, на що вони натякають і чому родина Михайлівських зачастила до нас у гості, але роблю вигляд, що не розумію натяків, – пояснила Наталія.