Читать книгу Просто гра онлайн

75 страница из 86

– Сам! А з ким ще?

– Дурніших за тебе я не зустрічав! Хто в наш час ходить сам вулицями з грошима?!

– Звідки я знав, – вже спокійніше промовив Ілля, – але впевнений, що то справа твоїх головорізів.

– А я впевнений, що ти не знаєш, з ким маєш справу! Я не дозволю паплюжити моє ім’я та звинувачувати моїх хлопців!

Латиш так гепнув кулаком по столу, що всі присутні мимоволі здригнулися.

– А хто ж це тоді був?! – у розпачі вигукнув Ілля.

– Максе, – звернувся Латиш до охоронця, – відведи цього нахабу, і нехай хлопці вправлять йому мізки!

Охоронець заламав Іллі руки за спину і виштовхав за двері.

– Ти бачила його?! – Латиш нервово заходив по кімнаті. – Якась гнида сміє мене звинувачувати! І в чому?! У тому, чого я б ніколи не допустив!

– Що ти з ним збираєшся робити? – запитала Марго, яка стояла тихо й не втручалася в розмову.

– Нехай посидить і добре подумає. Хай зрозуміє, що теліпати дурним язиком я нікому не дозволю. Як він міг навіть подумати, що Латиш піде на підлість за якісь сім штук зелених?!