Читать книгу Мюнхен онлайн

92 страница из 98

Прем’єр-міністр посунув газету до Вілсона, щоб той зміг прочитати. Потім узяв келих і зробив ковток.

– Розумієте, що я маю на увазі? – запитав він.

– Розумію.

– Гітлер відверто не бажає прислухатися до мене, зате цілком може послухатися Муссоліні.

Прем’єр сів за стіл, узяв бланк Даунінґ-стріт № 10 для нотаток і вмочив перо у каламар. Зробив паузу, щоб відпити ще ковток, замислено подивився перед собою й почав писати. Невдовзі, не підводячи голови, Чемберлен сказав Леґату:

– Негайно віднесіть це шифрувальникам Міністерства закордонних справ, і нехай вони відразу ж телеграфують послові лордові Перту в Римі.

– Буде зроблено, прем’єр-міністре.

Вілсон запитав:

– Якщо ви вже пишете послові, то чи не варто поінформувати Форин-офіс?

– До біса Форин-офіс! – Прем’єр-міністр промокнув написане. Тоді обернувся й всміхнувся Леґату: – Будь ласка, забудьте, що чули останнє зауваження. – Він подав йому листа. – А коли впораєтеся з цим, ми попрацюємо над моєю промовою в парламенті.

За хвилину Леґат прямував через Даунінґ-стріт до Міністерства закордонних справ. Вулиця була порожня. Натовп розійшовся. Важкі хмари над Лондоном сховали місяць і зірки. До півночі залишалася година.