Читать книгу Винуваті люди онлайн

40 страница из 113

* * *

– А ти все киснеш? – Тітка Олена не мала на кому зірвати злість, бо нікого, окрім племінниці, поблизу не було.

– Я графині Лідії поскаржуся… – глухо видала Маруся.

– Ой… Люди добрі! Поскаржиться вона… І чим Браницька тобі поможе? Ніц вона не зробить… Бо на те і є батькова воля та благословення, щоб дітей женити.

Маруся зіщулилася під неприязним тітчиним поглядом. Таки правду тітка каже. Нічого графиня тут не вдіє, ані плачі не поможуть, ані сльози не зарадять. Але скоро повернеться Василь, і вони втечуть кудись разом. Поїдуть до великого міста й повінчаються. Батько пересердиться та пробачить. А Ясенський хай шукає собі когось іншого.

Маруся поклала голову на руки та стала чекати. Їй здавалося, що кожна прожита хвилина наближатиме зустріч із Василем. Але час, як на гріх, завмер на місці, наче в жаскому сні, і не думав рухатися вперед. Спекотний день ледь-ледь сунув до свого завершення.

Нарешті Юліан Ясенський зі своїм прикажчиком вийшли надвір. Батько з тіткою Оленою пішли їх проводжати. Марусі ніхто не чіпав, наче всі забули про неї. П’яний Ясенський довго вовтузився біля свого коня-півкровки, бо не міг утрапити ногою в стремено. Прокіп посміхався у руді вуса, уже не вперше спостерігаючи таку картину, адже Юліан таки міг перебрати міру. Флор терпляче чекав, коли майбутній зять влізе на коня. Тітка Олена несподівано розчулилася й заходилася витирати кутиком хустини п’яненькі сльози. Їхня Маруська вже зовсім скоро запанує, перебереться до маєтку Ясенських. Ото вже панська челядь заздритиме! Але кому яка доля. Олена востаннє зітхнула й подала братові знак, що не може більше чекати й має вертати до себе – на кухню.