Читать книгу Винуваті люди онлайн

44 страница из 113

Негода посилювалася щохвилини, і земля під ґанком стрімко мокріла, перетворюючись на болото. Обоє чоловіків уже добряче забрьохалися. Здавалося, що це не люди б’ються навкулачки, а чорні демони пекла зійшлись у двобої. Раптом розлігся неймовірний гуркіт, і наступної миті іванівська дерев’яна церква запалала, наче сірник. Гива струснув головою, ніби проганяючи від себе ману, і подивився на закривавленого Флора, який лежав без тями. Вулицею бігли люди з відрами й лопатами. Гива позадкував, а тоді побіг за всіма, ніби також поспішав на пожежу.

Маруся кинулася до батька. Флорове обличчя нагадувало шмат м’яса, а замість правого ока набігла кривава ґуля, що й самого ока вже не було видно.

– Тату, таточку, вставайте!

Маруся марно силувалася підвести батька. Сукня на ній змокріла та прилипла до спини, важкі холодні градини боляче били по обличчю й руках. Але Маруся не помічала цього. Вона наважилась і вдарила батька по щоці – так її колись учила графиня. Флор опритомнів і важко застогнав. Спираючись на дочку, він насилу звівся на ноги, подолав кілька сходинок ґанку, перевалився через поріг і, дотягшись до ліжка, знову знепритомнів.