Читать книгу Винуваті люди онлайн

42 страница из 113

Старшому машталірові враз зробилося мулько: «От тобі й на… Принесла нечиста Гиву». Високий і широкий у плечах Гива видавався розлюченим велетом проти звичайного на зріст, трохи корячкуватого Флора. Старший машталір відступив до дверей, хоча й добре тямив, що від Гивиної люті його жодні двері не врятують. А чутки про Гивину люту силу ходили одна страшніша за іншу.

Старий граф Браницький привіз Гиву ще малим із Кавказької війни. У панській економії подейкували, що той був графським байстрюком, що народила його грузинська княжна, яку Ксаверій Браницький покохав першим сильним почуттям, і вона відповіла йому взаємністю. Коли стало відомо, що княжна при надії, граф намовив її їхати з ним в Україну. Закохані втекли без батьківського благословення, однак їхнє щастя було недовгим. Княжна померла дорогою, а новонароджений хлопчик лишився графові. Ніхто точно не знав, де тут правда, а де вигадка. Гива мовчав про себе, а розпитувати щось, знаючи його й справді кавказький норов, дурних не було. Втім, і покійний Ксаверій Браницький, і його син Владіслав ставилися до Гиви по-особливому, закриваючи очі на його п’янство й бійки, хоча він був простим собі машталіром. Когось іншого давно звільнили б, але Гиві все миналося. Хіба інколи старий граф закликав його до себе й журив за чергову витівку. У всьому ж іншому Гива був звичайним собі мужиком і сам інколи дивувався, у кого це вдався його старший Іван, на диво тямовитий і меткий, змалку поведений на книжках. Гива завіз його до Білої Церкви й віддав там у науку. Казали, що Іван вибився в люди. Менший же, Василь, пішов слідом за батьком у машталіри.