Читать книгу Острів Дума онлайн
147 страница из 232
Вона мислить – Я МАЙЖЕ МОЖУ ВИМОВИТИ СЛОВО «ОЛІВЕЦЬ»!
Вона мислить – Я можу створити світ на папері. Я можу намалювати значення слів. Я бачу дерево, я створюю дерево. Я бачу пташку, я створюю пташку. Це приємно, як пити воду зі склянки.
Вона маленька дівчинка з забинтованою головою, в рожевому домашньому халатику, вона сидить біля вікна в кабінеті свого батька. Її лялька Новін лежить поряд на підлозі. В неї є дощечка, а на дощечці аркуш паперу. Їй щойно вдалося нарисувати пазуристу лапу, яка дуже схожа на суху гілку сосни за вікном.
Вона мислить – Мені потрібно ще паперу, будь ласка.
Вона мислить – Я ЕЛІЗАБЕТ.
Це ніби знову повернути собі язика після того, як гадалося, що він закляк навіки. І навіть більше того. Краще того. Це її дарунок самій собі – ЕЛІЗАБЕТ. Навіть з тими першими навдивовижу зухвалими малюнками вона напевне зрозуміла, що саме відбувається. І захотіла ще більшого.
Її хист був голодним. Такими є всі найкращі – та й найгірші – обдаровання.
4 – Друзі з сюрпризами
У перший полудень Нового року я прокинувся після короткого, проте освіжаючого сну, з думкою про особливу мушлю – помаранчеву з білими цяточками. Не знаю, чи вона мені просто наснилася, але мені захотілося таку мати. Я був готовий розпочати експерименти з фарбами і гадав, що таку помаранчеву мушлю було б доречно втулити до якогось із заходів сонця на Мексиканській затоці.