Читать книгу Острів Дума онлайн

196 страница из 232

Пригадався той день на озері Фален, коли, обернувшись, я побачив в очах Тома дивний блиск, як він хникав переді мною: «Бос, я ніколи не звикну до вас такого, однорукого… Мені так жаль».

У Тома, в його затишному домі в Епл-Веллі почав дзвонити телефон. Том, котрий двічі був жонатим і двічі розлученим, Том, котрий умовляв мене не виїжджати з Мендота Гайтс… «Це як здавати гру на власному полі», – так він тоді сказав. Том, котрий незабаром сам зайшов пограти на моєму полі, якщо вірити «Друзям з сюрпризами»… а я таки вірив цій картині.

І в щойно бачене нагорі я також вірив.

Один гудок… другий… третій.

– Ну ж бо, – мурмотів я, – візьми врешті ту йобану слухавку.

Я не уявляв, що скажу, якщо він її візьме, та й не переймався тим. Я хотів лише почути його голос. Я його почув, але в запису.

– Вітаю, ви додзвонилися до Тома Райлі, – промовив він. – Ми з моїм братом Джорджем зараз перебуваємо в круїзі з нашою матір’ю, цього року в Нассау[81]. Що ти кажеш, мамо?

– Це я, Багама Мама! – почувся прокурений, але беззаперечно радісний голос.