Читать книгу Острів Дума онлайн

199 страница из 232

Від цієї думки мені перехопило подих. Піді мною, здіймаючись і спадаючи в диханні хвиль, перемелювалися мушлі. Так легко було уявити там замість них черепи, тисячі черепів, котрі, коли надходить хвиля, разом скрегочуть зубами.

Чи це не Джек казав, що десь там, у воложистих хащах, є ще якийсь напівзруйнований дім? Здається, він. Коли ми з Ілсою намагалися проїхати в той бік, дорога раптом зіпсувалася. І шлунок в Ілси теж. З моїми нутрощами все було окей, але сморід оточуючої нас рослинності був нестерпним, а свербіж у відсутній руці ще гіршим. Ваєрмен, мені тоді здалося, злякався, коли почув від мене про нашу поїздку. «Екскурсії по цій дорозі не для хлопця в твоєму стані», – сказав він. Питання тільки, в якому це я перебуваю стані?

Реба продовжувала грати в мовчанку.

– Я не хочу, щоб це трапилося, – промовив я стиха.

Реба мовчки дивилася вгору, на мене. Я для неї – бридкий дядько, вона це завжди пам’ятає.

– Ніякої користі від тебе, – сказав я й відкинув її геть. Вона впала долілиць на свою подушку, дупкою догори, розставивши рожеві ганчір’яні ноги, ну чисто тобі якась мала курва. І дійсно – Ууууууу, бридкий дядько.