Читать книгу Острів Дума онлайн

217 страница из 232

– Так… ні… тобто… – Я розгубився. Бесіду вона сплітала одночасно з багатьох ниток. Ваєрмен, цей пес, здавалося, ледь стримується, щоб не зареготати. Тим самим, звісно, і мене підбиваючи до сміху.

– Я намагаюся отримати картини всіх художників, котрі зупиняються у Великій Ружі. В мене є намальована там річ Гарінга. Є також етюд Далі.

Це відбило в мене охоту сміятися.

– Справді?

– Авжеж! Я покажу тобі трохи згодом, його не можна оминути, він у телевізорній кімнаті, а ми завжди дивимося Опру. Правда ж, Ваєрмене?

– Так, – погодився він і кинув погляд собі на внутрішній бік зап’ястя, де блиснув циферблат годинника.

– Але ми не конче мусимо дивитися її хвилина в хвилину, бо маємо чудовий пристрій, що називається… – Вона замислилася, нахмурилася і приклала палець до ямки на своїй пухкій щоці. – Віто? Ваєрмен, він зветься Віто?

Той посміхнувся:

– ТіВо[91], міс Істлейк.

Вона розсміялася.

– ТіВо, хіба не кумедне слово? Та хіба ми самі не смішні з цими формальностями? Для мене він Ваєрмен, а я для нього міс Істлейк – окрім тих випадків, коли я дратуюся через те, що назви речей випадають мені з голови. Ми мов персонажі з якоїсь вистави! Такої веселої, де знаєш, що ось-ось заграє оркестр і вся трупа заспіває!