Читать книгу Острів Дума онлайн

63 страница из 232

Вид пальм викликав у мене бажання малювати – це було схоже на відчуття легкого голоду, але не шлункового. В мене ніби засвербів мозок і, дивно, кукса моєї ампутованої руки.

– Не тепер, – промовив я. – Пізніше. Зараз я виснажений.

З фотеля мені вдалося підвестися тільки з другого замаху, добре, що хлопець поїхав і не чув мого здитинілого («Пиздолиз!») схлипу у відчаї після першої спроби. Відтак я, спираючись на костур, трохи постояв, похитуючись, дивуючись своїй утомі. «Зазвичай виснажений» – це просто такий усталений мовний вираз, але тієї миті я саме так і почувався.

Поволі – мені аж ніяк не хотілося завалитися першого ж дня в новому домі – я дістався великої спальні. Ліжко в ній стояло просто королівське, і найбільше мені хотілося дійти до нього, сісти, змахнути костуром на долівку ідіотські декоративні подушки (на одній із них була зображена пара схожих на перевертнів спанієлів і доволі моторошне гасло «МОЖЛИВО, СОБАКИ – ЦЕ ЛЮДИ В ЇХНІХ НАЙКРАЩИХ ПРОЯВАХ»), лягти і проспати години зо дві. А то й три. Та спершу я посунув туди, де хлопець поставив дві з трьох моїх валіз – до лави біля підніжжя ліжка. Шкандибав обережно, пам’ятаючи, що при такому знесиленні запросто можу спіткнутися і впасти. Потрібна мені валіза, природно, була на споді. Не поспішаючи, я зсунув на підлогу верхню і розстібнув блискавку на потрібній.