Читать книгу Острів Дума онлайн

68 страница из 232

Мій новий помічник (на мить його ім’я знову випало мені з голови, відтак я пригадав канал «Погода», а далі Джек: справу, блядь, закрито) поклав ранець зі знаряддями для малювання в іншій спальні. Я прошкандибав до Флоридської кімнати, незграбно тримаючи ранець і одночасно намагаючись спиратися на костур. Легким бризом мені ворухнуло волосся. Думка, що цей бриз і сніг у Сент-Полі можуть існувати одночасно, в одному світі, здалася мені абсурдною – як наукова фантастика.

Я поклав ранець на довгий дерев’яний стіл, подумав, чи варто ввімкнути світло, і вирішив, що не варто. Малюватиму, допоки бачитиму, що малюю, а потім перестану. Я усівся у своїй незграбній позі, розкрив ранець і витяг звідти альбом. «УМІЛЕЦЬ» – повідомляв напис на його обкладинці. Зважаючи на рівень моєї майстерності, це сприймалося як жарт. Я ще порився в ранці й дістав коробку кольорових олівців.

Працював я швидко, черкав і розфарбовував, майже не придивляючись до аркуша. Я тушував вище приблизно визначеної лінії обрію, навмання штрихуючи збоку вбік жовтим «Вінусом», з дикою нестриманістю іноді залізаючи вище корабля (напевне, то був перший у світі танкер, вражений жовтухою), і не переймався. Коли я вирішив, що колір моєї призахідної смуги набув достатньої глибини – реальна смуга швидко відцвітала – я вхопив помаранчевий олівець і почав замальовувати ще гарячковіше. Відтак повернувся до корабля, бездумно накладаючи на папір серію кутастих чорних ліній. Так я це бачив.