Читать книгу Острів Дума онлайн

69 страница из 232

Коли я закінчив, стояла глупа ніч.

Лівобіч торохкотіли три пальми.

Нижче піді мною – але тепер не дуже віддалік, бо надходив приплив, – зітхала Мексиканська затока, в неї був довгий нелегкий день, а попереду ще чимало роботи.

Вгорі сяяли тисячі зірок, і прямо в мене на очах з’являлися все нові й нові.

«Так було тут завжди», – подумав я і згадав фразу, яку промовляла Мелінда, почувши по радіо пісню, яка їй дійсно подобалася: чіпляє з першого хелло. Тож я надряпав під моїм рудиментарним танкером маленькими літерами слово HELLO. Наскільки пригадую (а зараз пам’ять у мене покращала), тоді я вперше в житті дав картині назву. І гарну, правда ж? Попри всі руйнації, що трапилися потім, я й зараз вважаю, що це чудове ім’я для картини, намальованої чоловіком, котрий з усіх сил намагався виборсатися з журби… намагався пригадати, як воно – відчути себе щасливим.

Картину було закінчено. Я поклав олівець, і відтак Велика Ружа вперше промовила до мене. Її голос звучав м’якше за подих затоки, але я почув його не менш ясно.