Читать книгу Острів Дума онлайн

74 страница из 232

– Це зовсім не те. Ти сам розумієш. Хочеш, я приїду?

– Тільки якщо ти готова до того, що твоя мати здере шкури з нас обох. Чого я дійсно хочу, люба, так це лиш, щоб ти залишалася там, де зараз, і займалася своїми справами. Я буду на зв’язку.

– Окей. Але ж ти бережи себе. Не роби ніякої дурні, дивись мені там.

– Ніякої дурні. Слухаюсь, Г’юстон[37].

– Що-що?

– Не звертай уваги.

– Тату, я хочу, щоб ти дав мені чесне слово.

На якусь примарну й надзвичайно жахливу мить я побачив Ілсу одинадцятирічною. Одягнена в герлскаутську форму вона дивилася на мене розпачливими очима Моніки Ґолдстайн.

Я відповів раніше, ніж подумав.

– Обіцяю. Присягаюся. Ім’ям матері.

Ілса захихотіла.

– Ніколи не чула таких слів від тебе.

– Ти ще багато чого про мене не знаєш. Я глибока особистість.

– Ну, якщо ти так кажеш, – пауза, й відтак. – Люблю я тебе.

– Я теж тебе люблю.

Я обережно поклав слухавку на місце і довго ще дивився на телефон.

VII

Замість душу я пішов на берег, до води. І швидко з’ясував, що від мого костура на піску нема ніякої користі – насправді він тільки заважає, – але щойно я завернув за ріг будинку, як упевнився, що до берега якихось пару десятків кроків. Повільно йдучи, я легко його досягну. Прибій був легеньким, хвильки заввишки кілька дюймів. Важко було собі уявити цю воду потужною руйнівною силою під час урагану. Навіть неможливо було. Пізніше Ваєрмен пояснить мені, що Бог завжди карає нас через те, чого ми не здатні собі уявити.