Читать книгу Загадкова кімната онлайн

104 страница из 105

Уявляю, яке враження це справить на її родину. Судовий позов століття, коти проти людей.

– Еммм… Я не розчула вашого імені.

– Бо я його не називала, – відсварюється вона.

Аж тоді її зморшкувате обличчя раптом осяює бешкетна усмішка.

– Оце так ми казали хлопцям замолоду. Я була не проти піти на танці до Пале[18] чи в Сохо[19], але не надто квапилася стягати з себе трусики.

Не можу стримати усмішки. Оце характер у бабці. Нівроку, мені подобається.

Очі в неї блищать.

– Мене звуть Патриція, можна Петсі. А Тріш не можна. Була в мене якось знайома на ймення Тріш – голосюга в неї був чисто тобі сирена, а характер такий, що краще б вона з «Титаніком» потонула. – Патриція озирається на будинок. – От вона б із цими двома порозумілася любесенько – сиділи б собі рядочком, наче троє мавп, що на гілці запихаються бананами.

– Петсі, – я вирішую, що варто вжити коротку форму імені, аби заприязнитися з нею, – що сталося між вами й Мартою з Джеком?

– Зараз покажу. – Вона гінко йде до дверей.

Не можу повірити в те, що мені аж такою мірою пощастило. Кваплюся за нею слідом, кицьки з нявчанням простують за мною. Петсі веде мене крізь захаращений усякою всячиною вестибюль – тут є почепний дерев’яний стіл, вішак у вікторіанському стилі, стіни завішані родинними світлинами й сучасними фотокартками усміхнених дітлахів. Поза всякими сумнівами, це саме вони тепер, подорослішавши, воліють якнайшвидше загарбати собі будинок цієї пані. Ми приходимо в глибину котеджу. Там, де в Марти й Джека кухня, в Петсі затишна оранжерея, затоплена сонячним промінням. Петсі прочиняє засклені двері й жестом вказує на сад. Він нагадує прегарне тістечко – різнокольорові квіти, метелики, бджоли. Запаморочливий запах зела й квіту. Біля дверей стоять блакитно-сірий мозаїчний стіл і такі ж самі стільці, а у віддаленому куті є лавка в затінку великого дерева. Таке затишне тихе місце.