Читать книгу Загадкова кімната онлайн

102 страница из 105

– Мене звати Ліза, – кажу, видушивши з себе широку усмішку.

Вона не всміхається у відповідь. Взагалі-то вона натомість кривить губи й супить брови, демонструючи роздратування.

Несподівано лунає наполегливе нявчання. Опускаю очі й бачу кицьку – смугасту, вгодовану, у нашийнику зі срібним бейджиком. Вона треться об ногу жінки. Ще одна кицька пасе задніх – вона плямиста, різнокольорова, хапає лапами землю на газоні, полюючи за чимось.

– Бетті, – звертається моя нова сусідка до кицьки, що треться біля її ноги. – Ані на крок від мамусі, ти ба? – Голос її сповнений ніжності. – А піди-но пограй з Девісом.

Бетті й Девіс. А, звісно. Бетті Девіс[17].

Кицька муркає й рушає геть – чемно чимчикує брукованою доріжкою, наче ідея брьохати газоном напрямки для неї надто обурлива.

– Чого вам треба? – питає жінка. Примружившись, вона вороже роздивляється мене.

– Я оце щойно переїхала до будинку по сусідству.

Вона гортанно зневажливо форкає.

– Що, ви з цих?

– З яких «цих»?

– З їхніх друзів. – Вона майже випльовує це слово, наче воно найотруйніше у світі. Дивно, що троянди її не ґиґнули просто тут і зараз. – Дякую уклінно, панночко, за файні манери й за те, що знайшли час привітатися – ваша матінка, поза всякими сумнівами, добре виховала вас, – але якщо мене знову побачите, то краще пензлюйте собі своєю дорогою. Я буду за це вам дуже вдячна.