Читать книгу Загадкова кімната онлайн
99 страница из 105
– Сумніваюся, що ви зможете мені допомогти.
Вперше за сеанс голос мій тремтить.
– Може, й ні. Але в мене чималий досвід у цій сфері. Тож, можливо, щось і вийде. Мушу вам ще дещо сказати. Відверто розповідаючи мені про те, що ви думаєте чи відчуваєте, ви нікого не зраджуєте.
Не знаю, що він має на увазі. Але хай там як, це не має значення. Я не повернуся.
Але все одно кажу:
– Добре, я подумаю.
Доктор Вілсон проводить мене аж на ґанок. Коли він відчиняє двері, я обертаюся до нього.
– Я раніше почувалася так, наче застигла в часі. Не могла зрушити з місця.
– Раніше? – Він спантеличено дивиться на мене. – Ви сказали «раніше». Щось змінилося?
– До побачення, докторе.
Я роблю крок на вулицю. Розвертаюся до нього спиною.
– Інколи мені здається, що я живу чужим життям. Що це не те життя, яке мені належалося.
Перш ніж він встигає відповісти, я прожогом кидаюся навтьоки вулицею – наче злодюжка, яку заскочили на гарячому.
Розділ дев’ятий
Мене квапливо минають люди, виходячи зі станції метро, – вони рухаються в так добре відомому стрімкому лондонському ритмі. Я ж додому потраплю не скоро. У порівнянні з ними я повзу, наче слимак. М’язи в мене на ногах ніби перетворилися на камені. Я страшенно втомлена. Боже милий, я просто виснажена. Невидима рука наче висмикнула мене з розетки. І виснажила мене не робота, а отой прощальний лист, що я його знайшла.