Читать книгу Загадкова кімната онлайн

13 страница из 105

Мені незугарно перехоплює дух, коли Джек натискає на старомодну ручку. Він широко розчахує двері. Заходить.

Мене ж наче правець побив. Стовбичу на місці – чужинка, що зазирає до іншого світу.

– З вами все гаразд? Вас наче морозить… – Він вказує на велике мансардне вікно у віддаленому кінці кімнати. – Може, зачинити?

– Ні, зі мною все гаразд. Це так, вуличний холод виходить… – Я заходжу досередини.

– А я оце щойно хотів зауважити, що ви наче якось аж надто тепло вдягнені. – Промовивши це, він добросердно всміхається.

Насправді, можна було й не казати, що вигляд я маю такий, наче законодавцем моди цього року є Сніговик Фрості[4]. Сукня в мене плетена, з довгими рукавами, і вона ховає мене від підборіддя і аж до нижче колін. Також на мені щільні легінси. Єдині ділянки відкритої шкіри – це долоні, обличчя й горішня частина ступнів. Я мала б обливатися потом, але ні.

Я знаю, що він бачить – жінку з короткою стрижкою каскадом, з видовженим обличчям, найпомітнішою рисою якого є величезні очі. Жодної косметики. Ці ляпки штучного кольору й відтінків – не для мене. Оце й усе. Більше нема на що дивитися. Поганенька на вроду – от якою я себе вважаю. І це мене влаштовує.