Читать книгу Загадкова кімната онлайн

17 страница из 105

А відтак додає з надією в голосі:

– Втім, якщо ви любите засмагати, то там, на моріжку перед будинком, місця чимало. Хоча, бачу, шкіра у вас світла, тож, мабуть, до сонця ви не надто прихильні… Що ж, розумно: меланома й усе таке…

Масую зап’ясток у тому місці, де він мене вхопив, хоча рука насправді не болить. Судомно сковтую, серце збожеволіло тьохкає. Він же просто міг сказати, що до саду мені зась! І зовсім не обов’язково було вдаватися до фізичного тиску. Так, звісно, він вибачився, але…

– Ви – Ліза, чи не так? – Цей новий голос відтягує мою увагу від Джека. У прочілі стоїть поважного віку пані середнього зросту. Вона вбрана в елегантний чорний брючний костюм і черевички на запаморочливо високих підборах. Худорлява – аж хворобливо-тендітна, наче людина, яка одужує після тривалої недуги або надміру прихильна до дієт. Напевно, їй трохи за п’ятдесят, хоча не схоже на те, що вона так от просто зголоситься старішати. В неї файно ліплене обличчя, але шкіра напнута, аж неприродно гладенька – таке буває хіба що після уколів ботоксу. Лиш зелені очі, погляд яких спрямований на Джека, а не на мене, свідчать, що колись вона була справжня красуня. Та, власне, по-своєму вона й досі красуня.