Читать книгу Загадкова кімната онлайн

29 страница из 105

Якби на цьому вона й зупинилася, я б скорилася й зголосилася зустрітися з доктором Вілсоном. Але, на нещастя, вона додає:

– …а надто після того, що сталося.

Я одразу забуваю про те, що в таких родинах, як наша, існує неписане правило завжди тримати себе в руках. Адже втрачати самовладання – це вульгарно, це неправильно. Але я не стримуюся. Не пам’ятаю, як саме пиріг опиняється в мене в руках, – але дорогоцінна мамина мішанина злітає в повітря, падає в траву й розвалюється навпіл. І лежить там, на землі, така ж понівечена, якою почуваюсь я сама.

– Те, що сталося чотири місяці тому, – то була помилка, просто помилка! Чуєте?

Голос навіть не схожий на мій власний, це – голос дитини, яка прагне бути почута, яка понад усе хоче, щоб її зрозуміли.

– Скільки ще разів я мушу повторювати! Я не збиралася нічого з собою робити!

Мене кидає в дрож від люті. Кортить зупинитися, але я не можу.

– Якого довбаного дідька? Та хоч отих своїх коновалів поспитайте в тому довбаному шпиталі – це був просто бісів нещасний випадок!