Читать книгу Загадкова кімната онлайн

27 страница из 105

– Ти впевнена? – Це знову мама. Батьки в мене командні гравці, їх так просто не скараскаєшся.

– Так.

– То ти вчасно приймаєш ліки?

– Так, я досі приймаю антидепресанти.

Мама кривиться – передбачувано. Слово «депресія» стосовно єдиної дитини змушує її нервуватися. Мені не подобається ним зловживати, але іноді це – єдиний спосіб спрямувати в інше річище розмову, яка стала надто вже особистою.

Спрацьовує й цього разу. Мати починає розпитувати мене про роботу. Зазвичай це – цілком безпечна тема, адже батькам відомо, що працюю я старанно й на роботі в мене все просто чудово. Я розповідаю, що мене, ймовірно, знову підвищать, що до мене вже потикалися рекрутери, пропонуючи посаду з більшою платнею. Батьки аж світяться від гордощів. Я також свічуся – від задоволення. А чом би й ні? Я ж фахівець. Дехто б, напевне, сказав, що аж надміру фахівець, бо близьких подруг в мене на роботі не з’явилося. І взагалі в мене немає жодної близької подруги.

Аж відтак мама вдає, ніби про щось згадала. Ставить філіжанку на блюдце.