Читать книгу Загадкова кімната онлайн

24 страница из 105

Коли ми заходимо до будинку, мені, як завше, впадає в око, що старий пасторат ущерть заставлений моїми світлинами. От я зі шкільними нагородами, ондечки – з грамотою за перше місце на олімпіаді з математики, отам я, перемігши у змаганнях з їзди верхи, обіймаюся з кіньми. Все це змушує мене шарітися, але в усіх цих світлинах є ще дещо, маленький ґандж, майже непомітний. Обіч мене немає ані подруг, ані хлопців. А ще я дуже тендітна, аж хворобливо худенька. Навіть Марта на моєму тлі здавалася б товстулею, якій не завадило б скинути кілька фунтів. І ще мені добре відомо, що всі світлини, на яких я найхудіша – шкіра й кістки, обличчя, на якому залишилися самі величезні очі, – завбачливо сховані по шафках.

До того ж тут немає жодної світлини, на якій я була б увічнена немовлям. Мама казала, що альбом з фотографіями вкрали разом з іншими речами, коли в будинок, у якому ми жили, вдерлися грабіжники. Я тоді була зовсім крихіткою й того нашого помешкання не пам’ятаю.

Єдине, окрім моїх портретів, фото, яке варте уваги, – це світлина тата, який щойно розпочав навчання на медичному факультеті. На ній він разом з двома колегами-студентами, причому всі троє не вельми тверезі. Хлопці здіймають кухлі з пивом, мало не тицяючи ними в об’єктив, а обличчя їхні приховані за медичними масками.