Читать книгу Загадкова кімната онлайн

30 страница из 105

Маму аж тіпає від жаху, вона вражено дивиться то на порожню таріль від пирога, то на мене. У тата суворе обличчя. Еге ж, тепер я розумію, як, либонь, тремтіли перед ним його студенти-медики.

Голос його звучить строго й похмуро.

– Буду дуже вдячний, якщо ти утримаєшся від уживання такої лексики в цьому будинку, Лізо. І від того, щоб ображати маму, яка просто хоче тобі допомогти. А ще я буду дуже вдячний, якщо ти не називатимеш моїх колишніх колег коновалами.

Засоромлено опускаю голову. На очі навертаються сльози. Чому я не можу бути така, як усі інші? Я ж помічаю, як колеги позирають на мене на роботі. Отой от робот Ліза, яка навіть на обід не ходить. Вона ж не людина. Вона ж ненормальна.

– Еде, – стиха каже мама, майже лагідно. – Не тисни на неї.

– Вибачте! – вибухаю я, нарешті зводячи голову й зважуючись зустрітись очима з двома людьми, які люблять мене понад усе на світі.

Мама оговтується. Звільна перехоплює ініціативу.

– Все гаразд, люба, ти просто засмучена, ми розуміємо. Ніхто ж не пропонує тобі…