Читать книгу Згодом онлайн

24 страница из 73

– Я не помру, ти не помреш, і я думаю, цілком може бути так, що ця твоя дивна здібність сама собою зникне, коли ти станеш старшим. То… як, усе добре?

– Добре.

– Більше ніяких сліз, Джеймі. Тільки солодких снів…

– Гарного відпочинку, теплого ліжечка й одежинку, – закінчив я.

– Так-так-так.

Вона поцілувала мене в лоба і вийшла. Залишивши двері прочиненими, як це робила завжди.

Я не хотів їй казати, що сльози в мене потекли не через похорон і не через місіс Беркетт, бо вона не була страшна. Більшість не страшні. Але той велосипедист у Центральному парку налякав мене до дрижаків. Він був страшнючий.

Ми були на 86-й вулиці Трансверс, їхали на Вейв-гілл у Бронкс, куди мене запросили на гучне свято з нагоди дня народження моєї подружки з дитячого садочка. («Ось де дитину жахливо балують», – прокоментувала мама.) Подарунок для Лілі я тримав на колінах. Ми обігнули поворот і побачили натовп людей, що зібрався на вулиці. Напевно, там щойно сталася ДТП. Чоловік лежав половиною тіла на проїжджій частині, половиною – на тротуарі, поряд валявся понівечений велосипед. Хтось накрив верхню половину курткою. На нижній половині були чорні велошорти з червоними смугами по боках, шарнірний наколінник і кросівки, залиті кров’ю. Кров була й на його шкарпетках та ногах. Ми чули виття сирен, що наближалися.