Читать книгу Згодом онлайн

66 страница из 73

– Що він сказав? – стривожилася мама.

– Спитав, чи ви з Ліз близькі подруги, – викрутився я. Трохи тупо, але більше нічого путнього не придумалося.

– То ви поділитеся з нами «Секретом Роаноука»? – спитав я в містера Томаса. – Я про всю книжку, а не лише сам секрет.

– Так.

– Він погодився, – передав я мамі, і вона витягла з сумочки не лише телефон, а й маленький диктофон. Щоб не пропустити жодного слова.

– Скажи, хай розповідає якомога детальніше.

– Мама каже, щоб ви…

– Я чув, – перебив містер Томас. – Я мертвий, а не глухий.

Його шорти сповзли небезпечно низько.

– Круто, – кивнув я. – Слухайте, містере Томас, може, ви б підтягнули шорти? Щоб ваш пісюн не застудився.

Він підтягнув, і тепер шорти висіли на кістлявих стегнах.

– А що, надворі холодно? Я й не відчуваю. – А тоді, не міняючи тону: – Тія старіє, це помітно, Джиммі.

Я вже не став йому нагадувати, що мене звати Джеймі. Просто подивився на матір. Господи Боже, і справді, вона постаріла. Точніше, почала старіти, та все ж. Коли це сталося?