Читать книгу Кат онлайн

40 страница из 129

Кертіс прокашлялася й випросталася на своєму сидінні.

– Я хотіла б вибачитися за…

– Можете вибачитися, сидячи тихо, – відповіла Бакстер і завершила розмову.

Решту поїздки дві жінки сиділи мовчки. Бакстер дивилася на відображення Кертіс у вікні. Та не здавалася ні сердитою, ні обуреною, а, очевидно, лише досадувала на себе за необережні слова. Бакстер бачила, як її губи беззвучно ворушилися: вона чи то репетирувала вибачення, чи то обирала тему для їхньої наступної неминучої розмови.

Бакстер стало трохи соромно за свій вибух, і вона згадала, який неконтрольований захват відчула сама якихось півтора року тому, коли вперше побачила «Ляльку», усвідомила, що ненароком опинилася в центрі чогось дуже масштабного, і замріялася про можливі наслідки цього для своєї кар’єри. Вона вже зібралася щось сказати, але тут автомобіль завернув за ріг і припаркувався під великим напівособняком у зеленому житловому передмісті. Чому вони опинилися там, вона гадки не мала.

Бакстер спантеличено визирнула на будинок у стилі «під Тюдорів», що не знати як видавався одночасно затишним і занехаяним. Із глибоких тріщин у крутій під’їзній доріжці виривалися неабиякі бур’яни. Приглушені кольори відключених різдвяних гірлянд відчайдушно чіплялися за облуплену фарбу на стомлених шибках, тим часом як із накритого пташиним гніздом комина ліниво випливав дим.