Читать книгу Кат онлайн

42 страница из 129

– Господи, ненавиджу це місто, – бовкнув Руш, коли вони перетнули річку. Він не зводив очей із вражаючого краєвиду. – Дорожній рух, шум, сміття, юрби, що скупчуються в його вузьких артеріях, наче передвісники серцевого нападу, графіті на всьому, чому не пощастило опинитись у зоні досяжності людських рук.

Кертіс винувато всміхнулася Бакстер, тим часом як Руш вів далі:

– Це дечим нагадує мені школу – ну, ту вечірку вдома в мажора, розумієте? Батьків немає вдома, а за їхньої відсутності всі шедеври мистецтва й архітектури топчуть, плюндрують й ігнорують, аби зробити зручнішими нікчемні життя тих, хто завжди це недооцінюватиме.

Поки вони сиділи в напруженому мовчанні, фургон доповз до роздоріжжя.

– Ну, а я в захваті від місця, де ви живете, – енергійно заявила Кертіс. – Тут повсюди так багато історії.

– Насправді я в цьому згодна з Рушем, – відповіла Бакстер. – Як ви вже сказали, тут повсюди історія. Ви бачите Трафальгарську площу – я бачу провулок навпроти неї, де ми витягнули зі сміттєвих баків тіло проститутки. Ви бачите будівлю парламенту – я бачу гонитву на човнах уздовж річки, через яку пропустила… те, чого не мала пропускати. Місто таке, яке є, але воно рідне.