Читать книгу Просто гра онлайн

64 страница из 86

– Ти її звеш Марго? – запитав син.

– Так! Мені подобається таке ім’я, та й Марго не проти.

Коли Ярослав навідався до матері, яка жила в передмісті, то не одразу впізнав у Марго заплакану та перелякану дівчинку. Вона була напрочуд гарна: пряме чорне волосся, що відливало платиною, великі карі очі в обрамленні пухнастих вій, тонкий прямий ніс і пишні губи кольору стиглої вишні.

Марго почувалася впевнено, а коли посміхнулася, побачивши свого рятівника, Ярослав побачив, що вона гарна, як саме життя.

Ярослав уже й не пам’ятав, коли трапилося так, що він закохався в неї.

Дівчина виявилася напрочуд розумною, ввічливою, до того ж, коли треба, вона могла бути непомітною або ж веселою і безтурботною. За рік він запропонував дівчині одружитися, і та погодилася. Братва посміювалася з нього, жартувала, що Латиш потрапив під каблучок красуні, але він не зважав на те. Марго увійшла в його життя раз і назавжди й стала другою жінкою після матері, якій він міг повністю довіряти.

«Ми майже вісім років разом, – подумав Латиш, – і жодного разу не посварилися. Кому сказати – не повірять».