Читать книгу Просто гра онлайн

63 страница из 86

– Що ви?! Я не крадійка! Не бійтеся!

– Це ти маєш боятися, – посміхнувся той кутиком губ. – Якщо материне щось візьмеш, знайду, відрубаю руку і скажу, що так і було.

– Зрозуміла.

– Ти справді хотіла знайти батьків? – поцікавився Ярослав.

– Матір.

– І не знайшла?

– Ні, та вже й не буду шукати, – промовила з гіркотою дівчина. – Вона все пропила і зараз десь, напевно, бомжує.

– То ти «мамку» надурила, що твоя мати – заможна жінка? – посміхнувся Ярослав.

– І так, і ні. Коли жила в інтернаті, то мені весь час снилася красива жінка у великому будинку, тож я вирішила, що то моя мати. Я вірила в це! Розумієте?!

– А виявилося, що то були лише твої сни та фантазії, – підбив Ярослав підсумок їхньої розмови.

– Виходить, що так, – погодилася Маргарита.

Мати Ярослава, Ядвіга Армандівна, з недовірою поставилася до нової людини в будинку, тим паче, що дівчина була незнайомкою для сина.

– Мамо, ти можеш ладнати з людьми, тож і з дівчам впораєшся! – завірив її син.

Уже за два тижні жінка зателефонувала Ярославу і сказала, що Марго задоволена.