Читать книгу Зміщення спектра онлайн

27 страница из 64

– Шовку? – запитав, узявши краватку в руку, й почав уважно приглядатись на неї.

– Хіба я знаю. Дали. Казали. Я зав’язую її під шию. А як шефуньо не бачить, то розв’язую, особливо в таку спекоту. Краватка гарненька. Теж правда.

– Я – шефуньо? – додав він через деякий час, голосно сміючись. – Але ж шановний пан таке вигадав. Наш шефуньо краваток не носить. Тільки нам купує. За свої гроші. Він ходить у спортивних штанях та кросівках з розпродажу в Lidl[5]. Тачкою не їздить. Хіба що мусить. Ганяє по світі ровериком. Зрештою, шановний пан сам побачить на власні очі…

До кінця подорожі водій не обізвався до нього жодним словом. Лише хіба кілька разів тихо буркнув у відповідь, коли задзвонив його телефон.

Після декількох годин їзди нормальними дорогами й годинного продирання крізь ліс, піщані просіки вони нарешті добралися до тієї «діри». Зупинилися перед оточеною мурами будівлею, що нагадувала замок. «Шефуньо» чекав на них. Худий, високий сивуватий чоловік з широким шрамом на лівій щоці. У білій подірявленій, замазаній фарбами футболці та в коротких запраних, пошарпаних джинсах, своїм виглядом він насправді нагадував худого пияка. Замість «кросівок з розпродажу» на ногах у нього були покриті сірим порохом чорні гумаки, що сягали до колін. Спочатку він тепло привітався з водієм, а потім підійшов до нього і міцно потиснув руку. Забираючи в нього наплічник, сказав: