Читать книгу Зміщення спектра онлайн

31 страница из 64

Ось чому він не хотів починати їхні стосунки – хоч тоді він зовсім так цього не називав, як це зазвичай робиться в розповіді про минуле. Крім того, яке, курва, минуле? Що він їй мав розказати?! Про своїх дівчат, яких він не мав? Окрім однієї, яку обожнював, яка також ніколи йому не належала і загуляла з його двоюрідним братом?! І що зранила його так глибоко, що у віці сімнадцяти років він думав порізати собі вени. Лезом бритви. Або кинутись під поїзд. І що від тієї травми цей фрагмент минулого він хотів би остаточно витіснити, вичистити з пам’яті. До останнього біта. Але так не вдасться. І, що найбільше допомагає, просто про це не думати. Ось чому він теж про це не говорив. Тому що не можна говорити про щось і водночас не думати про це.

Потім настав час, коли в цю дружбу починало проникати захоплення. На чотири роки старша від нього. Але, як і він, – студентка. Вона зачарувала його своєю зрілістю, заімпонувала мудрістю. Він почувався особливим, бо саме на нього вона звернула увагу. І що вся її увага, коли вони проводять час разом, подарована лише йому. Важко було не захоплюватися її красою. Водночас вона ніколи цим не вражала. Окрім прозорого блиску на губах і безколірного лаку на нігтях, вона не накладала жодного макіяжу. Одягалася елегантно й зі смаком, але без екстравагантності. Найчастіше в класичні сірі, чорні або темно-сині костюми зі спідницями до колін і гарсонками[6], під якими вона носила гольфи або сорочки. Як правило, шовкові, приглушених кольорів. Найбільше він любив, коли вона вдягала білу блузку. Настільки прозору, що він помічав під нею контури бюстгальтера.