Читать книгу Мюнхен онлайн

73 страница из 98

Колись це виглядало вельми романтично, але тепер – нікому не потрібне облаштування, символ, як думав Леґат, загального стану його шлюбу, коли поспішав додому по нічну сумку менше ніж через годину після виступу прем’єр-міністра.

Г’ю йшов, як завжди, повз будинок Віґремів у кінці вулиці. Більшість будинків з плоскими фронтонами почорніли від сажі, у фасадах подекуди виокремлювалися вікна, прикрашені геранню. А № 4 виглядав сліпим і покинутим. Уже багато місяців за склом вікон у стилі короля Джорджа білі жалюзі були опущені. Г’ю раптом з майже відчутною тугою захотілося, щоб Віґрем досі жив там. Адже саме Віґрем, як ніхто інший, передбачив теперішню кризу: щиро кажучи, він з одержимістю завбачав кризу, а Леґат, котрий любив його, вважав, що тому через Гітлера клепки в голові бракує. Г’ю враз уявив собі Віґрема: неспокійні блакитні очі, пшеничні вуса, тонкі вольові губи. Але ще простіше йому було не побачити, а почути шефа, що шкандибав коридором до кабінету третього секретаря – спочатку важкий крок, а тоді звук підтягання лівої ноги, стукіт ціпка попереджав про його наближення; і завжди одне й те ж на вустах: Гітлер, Гітлер, Гітлер. Коли німці 1936 року ремілітаризували Рейнську територію, Віґрем попросив аудієнції в прем’єр-міністра Стенлі Болдвіна й попередив, що, на його думку, нині в антинімецької коаліції є остання можливість зупинити нацистів. ПМ відповів, що, коли є хоч один шанс із ста, що ультиматум призведе до війни, він не ризикуватиме, бо країна не витримає іншого конфлікту так швидко після завершення попереднього. У відчаї Віґрем прийшов додому на Норт-стріт і скрушно мовив дружині: «Тепер чекаймо, коли на будинок упадуть бомби». Через дев’ять місяців, у віці сорока шести років, його знайшли мертвим у власній ванні; ніхто не знав, чи це самогубство, чи наслідок поліомієліту, що вбивав його останні десять років.