Читать книгу Винуваті люди онлайн

111 страница из 113

– Так от ви яка, Маріє Флорівно! Ну ж здрастуйте вам! І будьмо знайомі.

Маруся обернулася на жіночий голос. Перед нею ніби із землі зродилася далеко не молода, але ще й не стара пані. Її неприродно білим лицем у всі боки розбіглися тоненькі павутинки зморщок; темне волосся, щедро помережане срібними ниточками, було зібране у високу зачіску. Пані була вбрана в просту чорну сукню, яку прикрашав лише невисокий корсет, що до нього кріпився білосніжний фартух зі смішними накрохмаленими крильцями. І такі зачіски, і такі сукні Маруся бачила в Києві, де була цієї весни з графинею Лідією. Незнайомка всміхалася Марусі, але самими губами, бо її очі зберігали якийсь дивний вираз: суміш смутку, болю, тривоги, недовіри, розчарування та ще чогось такого, чому, напевно, не було й назви.

– Знайомтеся, моя дружина – Марія Флорівна, а це – пані Єлена Мілевська, господиня в чайній.

Маруся була цілковито заскочена, коли щойно представлена пані простягнула до неї обидві руки, ніби до давньої приятельки, і щиро обійняла її. Виявилося, що Ясенський порядкує в чайній не сам, що йому допомагає якась пані Єлена. Хто вона така? Чи давно тут служить? Штука була в тому, що Маруся ніколи не чула від Юліана, що він має помічницю в чайній, хоча запевне хтось мав би бути. Утім, усе ж не пані. Із якого це доброго дива пані погодилася прислуговувати? Пані Єлена ніби відчула, що Маруся думає про неї, і приязно всміхнулася: