Читать книгу Винуваті люди онлайн

110 страница из 113

Юліан ще не допив кави, яку щойно подала Настка, а Маруся вже випірнула з-за дверцят шафи, що слугувала їй за ширму, цілком одягнута й готова до виходу. У великому дзеркалі відобразилася її зграбна фігурка в темній спідниці й маренговому жакеті, з-під якого ледь видно було комірець англійської блузки.

– Я вже готова, лише накинути пальто. – Маруся скосила очі на Юліана: той сьорбав каву, зосереджено вивчаючи вчорашню газету.

– Марисю, серденько, така негода… Може, поїдеш іншим разом?

Надворі було холодно, зарядила осіння мжичка. Ясенський мав крихітну надію, що дружина таки передумає. Йому страх як не хотілося закладати коляску. Він би доскакав до чайної і верхи, надягнувши довгого плаща й капелюх із широкими крисами. Але Маруся не проявила такту й розуміння. Із невластивою їй твердістю вона мовила:

– Ні, відкладати не можна в жодному разі!

* * *

У чайній, на диво, зовсім не було чашок, а звичайні склянки в металевих підсклянниках. Розставлені рівними рядами, вони поблискували, немов справжня скляна армія. «Як багато склянок, невже буває стільки відвідувачів заразом?» – Маруся роззирнулася. Геть не такою вона уявляла Юліанову чайну. Думала, побачить щось на кшталт шинку в Іванівці, у якому, щоправда, жодного разу не була, а лише якось проходила повз розчинені двері. Зазирнула з цікавості й нічого особливого не побачила: дерев’яні лави та столи, глиняна долівка, притрушена сіном. Убога сільська хата.