Читать книгу Винуваті люди онлайн

108 страница из 113

Із цього кола безвиході, здавалося, не було порятунку, але Маруся наче й не помічала того, що чинилося навколо. Вона чекала на Василя, потай сподіваючись на втечу. Але тепер, коли Василь відштовхнув її, у Марусі прокинулася незрозуміла їй самій злість. Вона вдруге заходила до будинку Ясенських і пройшла повз покій зовиці з викликом, не ховаючись. Зосія Казимирівна ніби відчула невістчин мовчазний опір, прочинила двері й стала на порозі. У нічному очіпку й бахматій сорочці, підсвічуючи своє брезкле обличчя свічкою, Зосія ледь не скреготіла зубами від люті. Усі старання виявилися марними. Брат погнався за холопкою, наздогнав і таки повернув. Юліан, на якого злостилася сестра, також ледве стримував лють. Мав чимало запитань до Зосії й не мав жодного бажання відкладати їх до ранку.

Маруся якийсь час дослухалася до їдких і болючих образ, якими шпиняли одне одного брат із сестрою, дослухалася до вітру, що завивав за вікном, а тоді впала на свою половину ліжка й заридала. Василь відштовхнув її, навіть не захотів вислухати. Маруся вирішила, що її життя скінчилося.