Читать книгу Острів Дума онлайн

114 страница из 232

Але я їй її не покажу. Ні ту, ні іншу, з фігурою в червоній хламиді. Ці картинки не побачить ніхто. Так я гадав тоді.

– Тату, якщо цей талант у тебе був завжди, то чому він не проявився раніше?

– Не знаю. І чи насправді талант – те, про що ми отут базікаємо, це ще нікому невідомо.

– Тоді знайди когось, хто тобі пояснить, окей? Когось, хто розуміється. – Вона взяла до рук малюнок моєї поштової скриньки. – Навіть оцей… нічого особливого, окрім того, що він є. Тому що він… – Вона торкнулася паперу. – Коник-гойдалка. Тату, чому ти зобразив його на цій картині?

– Сам не знаю, – здивувався я. – Він просто захотів тут бути.

– Ти намалював його по пам’яті?

– Ні. Навряд чи я зумів би. Чи то через аварію, чи тому, що ніколи раніше не мав здібності до цього. – Окрім того випадку, коли я таки це зробив, коли, скажімо, намалював юнака у майці «Твінзів». – Я знайшов це в інтернеті і надрукував на принтері…

– Ой, блядь, я її розмазала, – скрикнула вона. – От, блядь!

– Ілсо, все в порядку. Це не має значення.