Читать книгу Острів Дума онлайн

117 страница из 232

– Уздріла зелений спалах[48], серденько? – спитав я.

– Ні, я просто знову подумала, яка рада, що приїхала. Я уявляла собі, що ти тут скнієш у якомусь старечому пансіонаті, де тільки й розваг, що гавайський бар з «мокрими маєчками» по четвергах. Напевне, я забагато начиталася Карла Гайесена[49].

– Тут до біса подібних місцин.

– А такі, як Дума, ще є?

– Я не знаю. Можливо, трохи, – хоча, судячи з того, що розповідав мені Джек, мені так не вважалося.

– Авжеж, ти заслужив собі цей острів, – сказала вона. – Час відпочивати й одужувати. І якщо все оце, – вона показала рукою на затоку, – не допоможе тобі одужати, я взагалі не уявляю, що допоможе. Хіба що…

– Так-так? – вигукнув я, скинувши вгору руку й ніби хапаючи щось двома пальцями. Кожна родина має свою внутрішню мову, до неї входить також лексикон жестів. Для чужого мій рух не означав нічого, та Ілса зрозуміла й розреготалася.

– Добре, хитруне. Єдина муха в тутешнім бальзамі – це звук хвиль у приплив. Я прокинулась посеред ночі і мало не заверещала, перш ніж второпала, що то мушлі перекидаються у воді. То ж вони, так? Прошу, скажи мені, що то мушлі.