Читать книгу Острів Дума онлайн

17 страница из 232

– Вона каже, ніби я хотів її задушити.

– Ну й що з того? Коли душить однорукий інвалід – це ж обісцятися, яка радість. Давай, Едді, змусь її заплатити. Авжеж, я розумію, що лізу не в свою справу, але мені начхати. Вона не має права так поводитися.

– Гадаю, є й дещо інше, окрім загрози опинитися задушеною чи порізаною ножем для масла.

– Що?

– Не пам’ятаю.

– Що вона каже?

– Вона мовчить.

Але ми з Пам прожили порядно, і якщо навіть наше кохання витекло геть крізь гирло пасивного автоматизму, мені здавалося, я знаю її достатньо, аби розуміти – між нами дійсно з’явилося щось інше, було там ще щось таке, від чого вона намагалася опинитися подалі.

ІV

Невдовзі після того як я перебрався на озеро Фален, до мене в гості приїхали дівчатка – справжні молоді жінки. Вони привезли з собою повний кошик їжі. Ми сиділи на ґанку, від якого віяло сосновою смолою, дивилися на озеро й жували сандвічі. Це було вже після Дня Праці[15], більшість яхт й інших плавучих іграшок вже прибрали до наступного сезону. В кошику була й пляшка вина, але я ковтнув тільки трішечки. На мої болегамувальні препарати алкоголь лягав важко; від банки пива я ставав геть п’яним. Дівчатка – молоді жінки – допили самі, і це їх розслабило. Мелінда, котра вже вдруге після моєї сутички з краном приїхала з Франції, і не дуже цьому раділа, питалася, чи всі, кому за п’ятдесят, переживають такі неприємні регресивні періоди, чи й на неї таке очікує. Молодша, Ілса, почала плакати, тулячись до мене, вона питала, чому не може повернутися колишній лад, питала, чому б нам – маючи на увазі свою матір і мене – не стати такими, якими ми були. Лін заявила, що не на часі тут розігрувати дитяче шоу, на що Ілса показала їй фак-пальця. Я розреготався. Важко було втриматися. А далі ми вже сміялися разом.