Читать книгу Острів Дума онлайн

22 страница из 232

Нарешті – запізно для того, щоб будь-яка відповідь прозвучала вагомо – я сказав:

– Кумедно. Не можу навіть уявити, звідки вона це взяла.

– Ні?

– Ні. Ви певні, що не бажаєте випити кóли?

– Дякую, але я пас.

Я пішов у кухню дістати з холодильника колу. Міцно притис пляшку обрубком руки до грудної клітини – терпимо, хоча боляче, не знаю, що ви могли бачити в кіно, але поламані ребра болять доволі довго, – і відкрутив кришку лівою рукою. Я шульга. Хоч тут ти щасливчик, мучачо, як каже Ваєрмен.

– Мені дивно, що ви поставилися серйозно до її слів, – кинув я, повернувшись до кімнати. – Кеті пречудовий спеціаліст із фізіотерапії, але психотерапевт з неї ніякий. – Я зробив паузу перед тим, як сісти. – Ви теж ніякий, у технічному сенсі.

Камен приклав долоню кухликом собі до величезного, майже як шухляда письмового столу, вуха.

– Що я чую… рипіння диби? Отож-бо й воно.

– Про що це ви говорите?

– Це той чарівний середньовічний звук, який акомпанує аргументам людини, підвішеної на дибі. – Він спробував іронічно підморгнути, але серед обширу його обличчя іронія губилася; тож він спромігся хіба на пародію. Та натяк я зрозумів. – Щодо Кеті Ґрін, ти маєш рацію, що вона може знати? Її робота – працювати з параплегіками й квадроплегіками[19], з поставарійними ампутантами, як ти, й людьми, котрі одужують після травм голови – знову ж, як ти. Кеті займається цим уже п’ятнадцять років, вона мала можливість спостерігати щосекундні рефлекси тисяч покалічених пацієнтів, тож з якого дива їй вдалось би розпізнати ознаки пресуїцидальної депресії?