Читать книгу Острів Дума онлайн

20 страница из 232

Я легесенько погладив її по голові.

– Знаю, але запам’ятай – погане є настільки поганим, наскільки ми його таким вважаємо.

На правду це було ледь схоже, але якби я був хоч трохи обережнішим, Ілса ніколи б не довідалася, що це – безпардонна брехня.

Знадвору долинув звук клаксона.

– Катай, – сказав я і поцілував її в мокру щоку. – Твоя сестра запізнюється.

Вона наморщила носа.

– А як ти взагалі? Ти не зловживаєш болезаспокійливими препаратами?

– Ні.

– Телефонуй, якщо я тобі буду потрібна, татуню. Я прилечу першим же літаком.

Вона так би й зробила. Тому-то я і не телефонував.

– Домовились. – Я поцілував її в другу щоку. – Передай цілунок сестрі.

Вона кивнула й пішла. Я сів на софу й заплющив очі. В голові били, били й били дзвони.

V

Моїм наступним відвідувачем виявився доктор Камен, психолог, котрий подарував мені Ребу. Я його не запрошував. За цей візит я мав подякувати Кеті, моїй реабілітаційній домінатрикс.

Хоча йому було лише трохи за сорок, Камен рухався, мов людина істотно похилішого віку, задишка його не відпускала, навіть коли він сидів, вдивляючись крізь скельця своїх величезних окулярів у роговій оправі у світ, що лежав поза величезною грушею його черева. Він був дуже високим, дуже чорним негром з рисами обличчя вирізаними так крупно, що вони здавалися нереальними. До моторошності гіпнотизували його вибалушені очі, шнобель, мов носова фігура корабля, і губи, як у тотема. Ксандер Камен мав вигляд середньої потужності бога, вдягненого у костюм, придбаний у «Men’s Warehousе»[17]. А ще він мав вигляд першорядного кандидата на інфаркт або інсульт до настання свого п’ятдесятого дня народження.