Читать книгу Острів Дума онлайн

224 страница из 232

– Дуже добре, Едґаре, – промовила вона. – Поезія іноді так само діє й на мене. Щирих почуттів не варто соромитись. Люди не фальшують конвульсій.

– Не імітують судоми, – продовжив я. Моїм голосом ніби говорив хтось інший.

Вона розквітла усмішкою.

– Ваєрмене, цей чоловік знає Дікінсон!

– Схоже на те, – погодився він, придивляючись до мене уважно.

– Ти закінчиш, Едварде?

– Так, мем.

• Я не хотів би стати швидшим
• чи свіжішим, ніж тепер, якби ти була зі мною О
• ти була найкращим з моїх днів

Я закрив книжку.

– Це все.

Вона кивнула:

– Якими були твої найкращі дні, Едґаре?

– Сподіваюсь на тутешні, – відповів я.

Вона кивнула:

– Тоді я теж буду на це сподіватися. Кожен має право на надію. І ось що ще, Едґаре.

– Слухаю, мем?

– Нехай я для тебе буду Елізабет. Мені нестерпно чути «мем» наприкінці мого життя. Ми розуміємо одне одного?

Я кивнув:

– Гадаю, що так, Елізабет.

Вона посміхнулася, і сльози, що були застигли в її очах, пролилися. Щоки, на які вони потекли, були старі й порізані зморшками, але очі залишалися молодими. Молодими.