Читать книгу Загадкова кімната онлайн

23 страница из 105

Його звати Едвардом, її – Барбарою. Саме Барбарою – на Барбі вона не відгукується. Обоє вбрані практично й зручно, як справдешні сільські мешканці. Не знаю, твідове те вбрання чи ні, але скидається на те, що все ж таки твідове. Така собі статечна пара, одружена тридцять чотири з половиною роки. Цю надійність я хотіла б бачити і в своєму чоловікові також. Звісно, в пам’яті негайно зринає згадка про Алекса. Я безжально відтручую цю думку геть.

– Привіт, люба!

Тато вітається зі мною лагідно, але водночас у тоні його чути стриманість – такий собі натяк на те, що чекає на мене попереду. Ані обіймів, ані поцілунку в щоку. Натомість він заправляє мені за вухо пасмо волосся, так само, як робив це, коли я була ще зовсім маленька.

Мама обдаровує мене однією зі своїх сяйливих усмішок і цьомкає в щоку. Вона не відпускає мене з обіймів, квапливо проводить долонями по моїх обіп’ятих тканиною рукавів передпліччях. Судомно роздивляючись мене, вона намагається вишукати бодай якісь зміни. Краще б вона цього не робила: я страшенно ніяковію.