Читать книгу Загадкова кімната онлайн

22 страница из 105

Це старий пасторат; він менший, ніж той будинок, у якому я наразі збираюся винайняти кімнату, але такий самий величний, лиш у свій власний спосіб. І більших англійців, ніж самі мої батьки, які ждуть мене біля дверей, також годі вигадати. Вони достеменно побачили мене ще здаля, щойно я завернула на довгу під’їзну алею. Тут завжди так.

Тато – виструнчений, прямий як палиця; через це здається ще вищим і вміє привернути увагу. Мама жартома кличе його «срібний лис»: волосся в нього вже майже посивіло. До того як вийти на пенсію, він був один з найвідоміших лікарів у Лондоні й кар’єру завершив, маючи приватну практику. Таких, як він, нині зустрінеш не часто. Сильний і мовчазний. Стоїк – оце, мабуть, буде саме те слово.

Мама – низенька, її волосся завдовжки до плечей не сиве, а радше біле. Вік їй личить, зморшки й плями її не лякають, я це знаю напевне. Вона з тих жінок, яких нині також не часто зустрінеш. Такі, як вона, неймовірно пишаються здобутками свого чоловіка і єдиної дитини, але самі залюбки аплодують їм, залишаючись за лаштунками. І от її вже аж ніяк не приймеш за чоловікову матінку.