Читать книгу Загадкова кімната онлайн

59 страница из 105

– Мені дуже шкода… – знову починаю вибачатися я, розуміючи, що мав на увазі Елтон Джон, коли казав, що «перепрошую» – то найважче слово.

Марта на те лиш відмахується.

– Це ми маємо перепрошувати. Думаю, ви розумієте, приміщення такого делікатного призначення ми хотіли б мати виключно в особистому користуванні.

Фраза про «приміщення делікатного призначення» нагадує мені, що Джек з Мартою достеменно в костюмах Адама і Єви, а штани й досі телепаються в мене на кісточках. Охоплена панікою, опускаю очі. Зітхаю з полегшенням – довгий кардиган ховає все, що йому належиться ховати. Тремтливою рукою підхоплюю штани, миттю натягаю їх. Знову бурмочу «перепрошую» й хутко вимітаюся звідти.

Сечовий міхур щосили виказує мені своє невдоволення, але я піднімаюся назад до кімнати. Щойно опинившись там, падаю на ліжко. Обличчя в мене й досі пашіє, як розжарена груба. Ця ситуація достеменно потрапить до топ-10 найбентежніших у моєму житті. Це ж як я могла не прочитати угоду, перш ніж її підписувати?

«Ніколи не підписуй жодного документа, перш ніж прочитати його від першої літери до останньої, ще й кілька разів», – отаку мудру пораду давав мені тато, коли я щойно влаштувалася на свою першу роботу.